Коментар протоієрея Миколая Данилевича щодо статті видання «Главком» про діяльність УПЦ в діаспорі

2 березня 2023 року на сайті інформаційного агентства «Главком» була опублікована стаття під назвою «Спецоперація «Українська церква в Європі. Що задумала Москва?», де опублікована неправдива і неперевірена інформація та висунута низка безпідставних звинувачень щодо діяльності УПЦ закордоном і щодо мене зокрема. В статті викладаються як власні думки автора, так і посилання на анонімні джерела в правоохоронних органах, які нібито надали редакції видання «Главком» інформацію та коментарі. У зв’язку з цим хотів би прокоментувати.

Щодо нібито мого «російського громадянства»

2 березня 2023 року до мене звернувся журналіст інформаційного агентства «Главком» Михайло Глуховський з проханням прокоментувати інформацію про нібито наявність у мене громадянства рф, і надіслав мені один (перший) з опублікованих скрінів, на що я йому відповів. Подаю повністю мою відповідь йому, оскільки у статті вона опублікована лише частково:

«Михайле, відповідаю: Я – громадянин України. Громадянства рф не маю, не мав і ніколи не звертався за отриманням. А також реєстрації в рф зараз не маю, ні в 2011, ані в 2012 році я не мав.

Припускаю, що це може бути пов’язане з тим, що з 2004 по 2007 рік я працював у Відділі зовнішніх церковних зв’язків МП, разом з о. Кирилом Говоруном. Цей Відділ якраз і знаходиться за адресою: Данилівський вал, 22, яка вказана у надісланому Вами файлі.

У зв’язку з тим, що я іноземець, то для мого законного перебування в цій країні на той час потрібно було оформляти реєстрацію, як громадянину іншої країни. Допускаю, що в якості адреси реєстрації могла бути вказана адреса моєї роботи.

Номер паспорту, що зазначений в надісланій Вами скан-копії, це номер мого українського паспорту, яким я користувався на той час. Мені незрозуміло, з яких причин номер мого українського паспорта зазначений там як номер паспорта громадянина росії. В 2007 році я повернувся до України, до Києва, де і постійно живу до цих пір.

Прошу Вас, Михайле, задля уникнення непорозумінь та провокацій скинути мені посилання на цей ресурс (звідки Ви взяли цю інформацію), так як для мене це також є несподіванкою».

На це я отримав відповідь, що ця інформація з бази даних, яку надало журналісту джерело з правоохоронних органів.

Дійсно, колись я навчався в Московській духовній академії, і як студент мав місце реєстрації в Сергієвому Посаді. Перед тим закінчив духовну семінарію в Україні, а саме в Почаєві. Коли працював в церковних структурах в москві, то жив на території храму, де й був зареєстрований, але громадянства рф не маю і не мав. Це факти моєї біографії, і в цьому не вбачається нічого протизаконного.

Закордонні парафії УПЦ  

На виконання рішення Помісного Собору УПЦ від 27.05.2022 року, УПЦ здійснює закордонну місію, з метою звершення духовної опіки серед православних українців, що є вірними УПЦ, задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності. Війна рф проти України поставила перед нашою Церквою нові пастирські виклики. На це є запит серед наших вірних, дуже багато з яких виїхали закордон. Люди самі нас просять, бо не хочуть ходити ні в РПЦ, ані в РПЦЗ з відомих причин, також вони не йдуть ні до ПЦУ, ні до УГКЦ.

УПЦ веде свою закордонну місію абсолютно самостійно без будь-якого впливу або погодження з москвою. В результаті цього в цій діяльності ми навіть зустрічаємося зі спротивом зі сторони РПЦ. В якості доказу додаю скрін реакції зі сторони російського священника Николая Евсеева, який служить в Ірландії, на мою поїздку в цю країну влітку минулого року і відвідання мною українських біженців в м. Корк і звершення мною там богослужіння. Як бачите, російський священник застерігає своїх прихожан і звинувачує мене в тому, що я веду «раскольническую деятельность» по відношенню до РПЦ. І подібних звинувачень на мою адресу було багато. Хто слідкує за церковною тематикою, той знає як мене за це критикують і звинувачують на різних російських релігійних інформаційних площадках і телеграм-каналах. Не буду тут приводити їхні назви, щоб не рекламувати їх.

Таким чином, ми відкриваємо громади УПЦ закордоном не завдяки, а всупереч бажанню РПЦ. Де тут «дискредитація України», як написано у згаданій статті?

Мене також дуже здивували слова «джерела в силових органах», яке цитується в статті, що нібито «для того, щоб українські вимушені переселенці, не дай Бог не дізналися, що таке справжнє вільне європейське життя без російських наративів, спеціальні служби країни-агресора створюють в ЄС осередки «русского мира». По-перше, не бачу логіки. Якщо наші люди вже знаходяться в ЄС і бачать те саме вільне європейське життя, без «русского міра», від ракет і бомб якого вони втекли, то як можна їм закрити на це очі з допомогою Церкви? По-друге, в ЄС проживають українці не лише зі східних регіонів України, як стверджує «джерело в силових органах» у згаданій статті, але майже з усіх регіонів нашої країни. По-третє, жодного «руского міра» ми там не проповідуємо, а збираємо українців, служимо нашим людям, допомагаємо їм. А деякі наші священники, як наприклад, отець Димитрій Дзядевич, який зараз служить у Берліні, сам ледве врятувався з окупованого Херсону від представників того самого «міра», про що він розповідав в своєму інтерв’ю «Наша громада – ковток свіжого повітря на чужині». До речі, ці його слова це також відповідь, чим насправді займається й що дає людям наша Церква в Європі. Як ви думаєте, священник з таким досвідом дуже гаряче там проповідує «рускій мір»?

Я вже не говорю про те, що ми служимо закордоном не лише церковно-слов’янською мовою, але й українською, проповідуємо українською мовою. Наші священники гуртують людей, беруть участь в заходах і молитвах за Україну. Наші громади збирають кошти для ЗСУ, збирають і надсилають гуманітарну допомогу в Україну. А недавно спільними зусиллями всі наші закордонні громади спільно придбали авто для ЗСУ, яке було освячене нашим священником в Лейпцигу, і зараз воно на шляху до України. Про цю новину ми планували повідомити пізніше, коли воно вже прибуде до України, але оскільки пішла ця тема, то вимушений сказати про це вже зараз. Так де тут «рускій мір», і в чому тут зрада? Що не так робить УПЦ закордоном?

Але я здогадуюсь в чому може бути проблема. На мій погляд, проблема не в тому, «що не так робить УПЦ», а проблема в тому, що УПЦ взагалі діє закордоном. Припускаю, що за цими звинуваченнями мене особисто і випадами проти діяльності нашої Церкви в діаспорі можуть стояти симпатики однієї конфесії, яка згідно з основним своїм документом не має права напряму відкривати громади закордоном і таким чином, можливо, через силові структури намагається створювати перепони нам. Якщо це раптом так, то таким людям хочу сказати наступне: відкривайте свої громади в рамках тих можливостей, які маєте, нехай кожна конфесія працює в діаспорі, «жнив багато, робітників мало» (Мф. 9:37), але не заважайте нам. Це не по-християнськи. Наші вірні все-одно до вас не підуть, так само як і ваші до нас. Люди самостійно обирають куди йти. Їх не можна вимусити.

Наші вірні також є громадянами України і вони мають право належати до своєї Церкви. Піклуючись про них, ми піклуємося і про громадян нашої країни, а відтак ми знову ж працюємо на Україну, для її людей, для її блага. Я про це говорив вже публічно. Не заважайте нам й не демонізуйте нас. Не придумуйте штучних звинувачень. Ми – люди різних конфесій, але всі ми є українцями. В єдності наша сила. Давайте працювати разом для України.

Окрім цього, твердження у статті про те, що я нібито є «довірена особа проросійського екс-нардепа В. Новінського» не відповідає дійсності. Також не відповідають дійсності наведені в статті слухи про те, що я нібито підтримую тісні стосунки з керівництвом Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ. Я вже не хочу знову відповідати на інші закиди на мою адресу та перекручення моїх слів, які давно спростував і пояснив, в тому числі й про факт зустрічі з дипломатом російського посольства задовго до війни, який (факт) я пояснив і прокоментував ще в 2018 році. Загалом, як підсумок, то весь матеріал виглядає дуже низько.

Тепер про себе і про мою позицію

Не слід штучно ліпити мені образ «зрадника» чи «ворога». Не липне. Всі в Церкві давно знають мене і мою позицію. Вірність країні, так само як і вірність Церкві – це одні з основних принципів мого життя. Як тільки ворог напав на мою країну, я вже в 5:45 того ранку написав перший пост в фейсбуці із закликом до захисту країни. І це в той час, коли багато нинішніх «патріотів», які нападають на нашу Церкву, втікали з країни, бо не знали чим це все закінчиться. І я не знав. Але вважав своїм обов’язком, як громадянин і як священник, в цей кризовий час закликати і стати на захист країни. Це було питання принципу.

Хотів би також нагадати про поїздку духовенства УПЦ в Маріуполь на Азовсталь на Пасху 2022 року, де ми провели майже тиждень в намаганнях забрати мирних жителів та поранених з Азовсталі. Серед тих священників був і я. До речі, в той час там в підвалах Азовсталі воював мій рідний брат, офіцер ЗСУ Віталій Данилевич, який згодом пережив полон в Оленівці і був звільнений по обміну. Цікаво, чи могло б Головне управління розвідки МО України, під керівництвом якого пройшла ця місія, долучити до такої справи священника, якому тепер погрожують санкціями?

Група священників УПЦ і лікарів в Маріуполі (24-28 квітня 2022 року)

А тому низка наступних абсолютно безпідставних звинувачень, які проти мене написані у згаданій статті, що нібито «силовики переконані, що Данилевич проводить активну роботу з популяризації серед вірян московського патріархату ідей «русского мира», «единой православной Руси», «единого русского народа», може викликати лише посмішку.

Таким чином, наведені у згаданій статті видання «Главком» звинувачення є неправдивими та надуманими. В статті подається спотворена картина діяльності УПЦ закордоном, що не відповідає дійсності.

Переглядів: 3848

This post is also available in: Англійська

Перейти до панелі інструментів