Правозахисна організація “Форум 18”, яка спеціалізується на свободі релігії, опублікувала юридичний аналіз законопроекту №8371 щодо заборони УПЦ

Джерело: Forum 18

З огляду на погодження Комітетом Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики 5 березня проекту Закону № 8371 до другого читання Верховною Радою України, ВЗЦЗ УПЦ публікує переклад з англійської мови статті Дмитра Вовка, запрошеного професора Школи права Бенджаміна Н. Кардозо та керуючого Центром верховенства права та релігієзнавства при Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого в Україні, викладача права в Українському католицькому університеті. В статті, яка опублікована на сайті норвезької правозахисної організації “Форум 18”, дається ґрунтовний юридичний аналіз законопроекту.

 

Україна: Останній проект закону спрямований проти Української Православної Церкви через зв’язки з Росією

5 березня парламентський комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики заявив, що проект закону про УПЦ через зв’язки з Росією готовий до другого читання, дата якого не визначена. Без ретельного розгляду та редагування з метою усунення численних проблем з правами людини в поточному проекті Закон не впроваджуватиме юридично зобов’язуючі міжнародні зобов’язання України щодо поваги та захисту свободи релігії чи переконань, вираження думок та об’єднань.

5 березня Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики заявив, що проект закону, спрямований на закриття релігійних організацій (об’єднань), пов’язаних з “центрами впливу релігійних організацій або об’єднань з керівними центрами” в “державах, які здійснюють збройну агресію проти України”, підготовлено до другого читання Верховною Радою України.

Парламент ще не призначив дати другого читання закону, головною метою якого є Українська Православна Церква (УПЦ), яка історично та церковно пов’язана з Російською православною церквою Московського патріархату (РПЦ).

Якщо він пройде друге читання, то для остаточного ухвалення законопроєкт потребує третього читання. Третє читання може слідувати відразу за другим. Після остаточного схвалення проект буде направлено Президенту. Президент міг або підписати його, або накласти вето і повернути його до Верховної Ради зі своїми зауваженнями та пропонованими поправками. Тоді Верховна Рада могла або реалізувати поправки Президента, або конституційною більшістю відхилити вето. Це або дві третини від 450 депутатів, або 300 депутатів.

Прихильники законопроєкту виступають за його прийняття, виходячи із зв’язків УПЦ з РПЦ, схвалення деякими в УПЦ війни Володимира Путіна проти України та причетності УПЦ до поширення ідеології «русского мира» – набір російських шовіністичних та імперіалістичних ідей, які визначають Україну як територію впливу Росії та закликають до російського контролю над Україною.

Верховний комісар ООН з прав людини є одним із правозахисників, які висловили стурбованість попереднім проектом закону від лютого 2023 року. Серед їх критики – відсутність юридично прийнятних доказів того, що РПЦ керує чи змушує УПЦ як інституцію вчиняти злочини.

Навіть якби такі докази були, повна заборона цілої релігійної громади (з понад 8000 окремих юридичних осіб на території, підконтрольній українському уряду) лише за історичні чи церковні зв’язки з РПЦ була б непропорційним покаранням. Згідно з міжнародним правом, позбавлення релігійної громади правового статусу може статися лише тоді, коли менш обмежувальні заходи не можуть належним чином вирішити питання безпеки.

«Відмова у наданні статусу юридичної особи або скасування реєстрації релігійної громади чи громади за певними переконаннями не має ґрунтуватися на ймовірних загрозах безпеці, а чітко ґрунтуватись на доказах незаконних дій відповідної релігійної громади чи громади за певними переконаннями», – заявили Організація безпеки та Свобода релігії чи переконань і безпека Співробітництва в Європі (ОБСЄ): рекомендації щодо політики.

Існуюче кримінальне та інше публічне законодавство України вже дозволяє притягнути до відповідальності будь-яку фізичну та юридичну особу, причетну до протиправної діяльності, такої як співпраця з російською армією та спецслужбами. Як зазначається в Посібнику ОБСЄ «Свобода релігії чи переконань і безпека»: «Тому будь-які правопорушення з боку окремих осіб повинні розглядатися шляхом кримінального, адміністративного чи цивільного провадження проти цієї особи, а не проти релігійної чи релігійної спільноти як ціле».

Законопроект також передбачає заборону діяльності будь-яких російських релігійних організацій, які в будь-якій формі підтримують російську агресію, зокрема забороняє діяльність РПЦ (стаття 3 проекту), а також двох типів українських релігійних організацій згідно з переліком критеріїв.

Цей перелік критеріїв заборони є дуже проблематичним і виглядає надмірно обтяжливим для УПЦ та її громад. По-перше, як і в попередньому проекті від лютого 2023 року, критерії приналежності не вимагатимуть від держави доведення будь-якої незаконної поведінки з боку УПЦ в цілому або її громад.

По-друге, критерії приналежності стосуються фактів, які не залежать від УПЦ та її громад як підстави для розпуску УПЦ. До них відноситься статут РПЦ та інші документи, її рішення та дії. УПЦ оголосила про незалежність від РПЦ у травні 2022 року, але навряд чи РПЦ прийме це рішення. Українська держава, схоже, вважає за краще спиратися на документи РПЦ замість документів УПЦ у визначенні поточного статусу УПЦ. За такої логіки, у разі прийняття законопроєкту, достатньо було б лише, щоб Московський Патріарх Кирил дав «благословення» будь-якому священнослужителю УПЦ, щоб українська держава розпочала процедуру розпуску УПЦ.

По-третє, вимога до священнослужителів УПЦ публічно письмово відмовитися від будь-яких призначень або членства РПЦ, а також «вчинити всі необхідні дії, підготувати всі необхідні повідомлення та інші документи для припинення свого призначення та розірвання зв’язків» з РПЦ є надмірною. Слід також зазначити, що деякі священнослужителі УПЦ на окупованих Росією територіях зазнали тиску з боку окупаційних військ – у тому числі їх зникли безвісти та піддавали тортурам – з метою не робити подібних заяв і обґрунтовано побоюватися репресій з боку окупаційних сил. Також повідомлялося про випадки співпраці священнослужителів УПЦ з російською окупаційною владою.

Серед інших проблем, пов’язаних із законопроектом, він також передбачає заборону пов’язаних з Росією релігійних організацій за будь-які інші «порушення щодо створення та діяльності» цих організацій. Законопроект не роз’яснює, чи мають ці порушення бути суттєвими чи завдавати шкоди іншим особам чи суспільству. Це потенційно дає майже необмежений простір для свавільних дій держави проти громад УПЦ, які вирішили не виходити з УПЦ.

Нинішній проект Закону – включно з процедурними аспектами розпуску та вимогою проведення релігійного «експертного» аналізу – не відповідає міжнародним зобов’язанням України щодо прав людини щодо поваги та захисту свободи релігії чи переконань, свободи вираження поглядів та об’єднання.

Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ не отримувало запит від української влади щодо перегляду законопроекту, повідомила 6 березня речник БДІПЛ Катя Андруш Форуму 18 із Варшави. Однак «ми б дуже охоче це зробили, якби нас попросили».

Подібним чином Венеціанська комісія Ради Європи повідомила Форуму 18, що не отримувала запиту на перегляд законопроекту .

Законопроект прийнято до другого читання

У жовтні 2023 року Верховна Рада України прийняла в першому читанні законопроект, який передбачає закриття релігійних організацій (об’єднань), пов’язаних із «центрами впливу релігійних організацій або об’єднань з керівними центрами» в «державах, які здійснюють збройну агресію проти Україна». Цей проект поклав на державу обов’язок доводити будь-яку таку приналежність у суді. Основною метою закону є Українська православна церква (УПЦ), яка історично та церковно пов’язана з Російською православною церквою Московського патріархату (РПЦ).

5 березня 2024 року Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики, відповідальний за розробку законопроекту, повідомив, що доопрацьований проект Закону підготовлено до другого читання.

Парламент ще не призначив друге читання. У разі прийняття в другому читанні законопроект потребуватиме третього читання для остаточного ухвалення. Третє читання може слідувати відразу за другим. Після остаточного схвалення проект буде направлено президенту. Президент міг або підписати його, або накласти вето і повернути його до Верховної Ради зі своїми зауваженнями та пропонованими поправками. Тоді Верховна Рада могла або реалізувати поправки Президента, або конституційною більшістю відхилити вето. Це або дві третини з 450 депутатів, або 300 депутатів.

Прихильники законопроєкту виступають за його прийняття, виходячи із зв’язків УПЦ з РПЦ , схвалення деякими в УПЦ війни Володимира Путіна проти України та причетності УПЦ до поширення ідеології «русского мира». Це набір російських шовіністичних та імперіалістичних ідей, які визначають Україну як територію впливу Росії та закликають до російського контролю над Україною.

РПЦ та її керівництво активно підтримували агресію Путіна проти України, а російський уряд тиснув на інших російських релігійних лідерів, щоб вони підтримали агресію Путіна проти України.

Російські окупаційні чиновники часто погрожували релігійним лідерам, якщо вони відмовляться відмовитися від своєї вірності релігійним організаціям, які не подобаються окупаційним силам. До них належать релігійні громади будь-якої конфесії, які залишаються частиною громад, їхні штаб-квартири розташовані на підконтрольній уряду Україні території.

Це призвело до вбивства українських релігійних лідерів, які протистояли такому тиску, востаннє між 13 і 15 лютого 2024 року 59-річного о. Степана Подольчака з Православної Церкви України (ПЦУ) у Каланчаку в окупованій Росією Херсонській області.

Загалом було вбито щонайменше 30 українських священнослужителів різних релігійних громадвід початку російської повномасштабної агресії.

Прихильники українського законопроєкту також посилаються на Службу безпеки України (СБУ), яка повідомила про близько 70 випадків виправдання священнослужителями УПЦ (включно з єпископами) російської агресії прфоти України , розпалювання релігійної ворожнечі та співпраці з російськими окупаційними військами. Кілька священнослужителів УПЦ вже були засуджені до тюремного ув’язнення, а потім обміняні з Росією в рамках обміну полоненими. Якщо одні справи стосувалися злочинів, пов’язаних із національною безпекою, як-от співпраця з російськими військовими, то інші стосувалися розпалювання релігійної ворожнечі чи публічного поширення радянської символіки, забороненої в Україні.

За даними Реєстру судових рішень, станом на 5 березня 2024 року судами винесено вироки у 36 кримінальних справах щодо священнослужителів УПЦ. Серед них дві справи проти колишнього священнослужителя та 12 справ про розпалювання релігійної ворожнечі (зазвичай проти конкурентної Православної Церкви України). Інші справи стосувалися злочинів проти конституційного ладу та територіальної цілісності України, державної зради, співпраці з російською окупаційною владою, несанкціонованого поширення інформації про українські військові формування, публічного та непублічного виправдання російської агресії.

Проте з лютого 2022 року суди винесли понад 2 тисячі вироків у таких справах. Наприклад, суди першої інстанції винесли вироки у понад 620 справах про державну зраду (лише 1 проти священнослужителя УПЦ) і 150 щодо несанкціонованого поширення інформації про українські війська (лише 1 проти священнослужителя УПЦ).

 

Докази?

Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк є одним із правозахисників, які висловили стурбованість проектом закону від лютого 2023 року. Серед їх критики – відсутність юридично прийнятних доказів того, що РПЦ керує чи примушує УПЦ як інституцію вчиняти злочини .

Навіть якби такі докази були, повна заборона цілої релігійної громади (з понад 8000 окремих юридичних осіб на території, підконтрольній українському уряду) лише за історичні чи церковні зв’язки з РПЦ була б непропорційним покаранням. Згідно з міжнародним правом, позбавлення релігійної громади правового статусу може статися лише тоді, коли менш обмежувальні заходи не можуть належним чином вирішити питання безпеки.

Це може означати, що позбавлення правового статусу релігійної громади можливе на законних підставах лише тоді, коли все керівництво чи більшість членів, а не лише окремі лідери чи члени, безпосередньо беруть участь у незаконній діяльності. «Той факт, що деякі особи беруть участь у таких [незаконних] діях, не є ознакою того, що вся релігійна спільнота чи спільнота віросповідань поділяє ці погляди або потурає цій діяльності», — йдеться у коментарі Freedom Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). релігії чи переконань і безпеки: Політичні рекомендації .

«Відмова у наданні статусу юридичної особи або скасування реєстрації релігійної громади чи громади за певними переконаннями не має ґрунтуватися на ймовірних загрозах безпеці, а чітко ґрунтуватись на доказах незаконних дій відповідної релігійної громади чи громади за певними переконаннями», – йдеться у заяві ОБСЄ щодо свободи релігії . або Belief and Security: Policy Guidance Notes. У ньому додається, що це «можна розглядати лише у випадках серйозних і неодноразових порушень, що створюють загрозу громадському порядку, і якщо більш легкі санкції, такі як попередження, штраф або скасування податкових пільг, не можуть бути ефективно застосовані».

Існуюче кримінальне та інше публічне законодавство України вже дозволяє притягнути до відповідальності будь-яку фізичну та юридичну особу, причетну до протиправної діяльності, такої як співпраця з російською армією та спецслужбами. Як зазначається в ОБСЄ «Свобода релігії чи переконань і безпека: політичні рекомендації» : «Будь-які правопорушення з боку окремих осіб повинні розглядатися через кримінальне, адміністративне чи цивільне провадження проти цієї особи, а не проти релігійної чи релігійної спільноти як ціле».

 

Доповнений проект Закону від березня 2024 року

5 березня 2024 року Комітет ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики, відповідальний за законопроект, повідомив, що доопрацьований законопроект підготовлено до другого читання. У доопрацьованому варіанті проект починається з преамбули, в якій наголошується на підтримці Російською православною церквою (РПЦ) російської агресії та «численних фактах протиправних дій РПЦ і підпорядкованих їй релігійних організацій в Україні».

Законопроект також забороняє діяльність будь-яких російських релігійних організацій, які в будь-якій формі підтримують російську агресію, зокрема забороняє діяльність РПЦ (стаття 3 проекту), а також двох типів українських релігійних організацій:

1. організації ( асоціації), пов’язані безпосередньо або через інші організації з РПЦ;
2. організації, які займаються поширенням ідеології «русского мира». Проект також детальніше регулює правові процедури, що застосовуються до цих організацій.

Релігійна організація (об’єднання) вважається афілійованою з РПЦ, якщо вона відповідає одному з наступних семи критеріїв:

1. Вона прямо чи опосередковано входить до РПЦ; (Непряма реєстрація означає реєстрацію в будь-якій установі, релігії, некомерційній чи комерційній організації, створеній, володіючій або керованій РПЦ та організаціями, пов’язаними з РПЦ.)

2. Її статут або офіційні документи чи рішення керівних органів містять положення щодо її інкорпорація в РПЦ;
3. Статут РПЦ або офіційні документи чи рішення її керівних органів містять положення про визнання української організації (об’єднання) частиною її структури та право статутних керівних органів РПЦ приймати обов’язкові для виконання рішення з організаційних чи церковних питань щодо Українська організація (об’єднання);
4. У статуті або офіційних документах чи рішеннях її керівних органів міститься положення про обов’язковість призначення керівників або представників української організації (об’єднання) до статутних керівних органів РПЦ. (Цей критерій не застосовується, якщо всі ці лідери чи представники публічно та письмово відмовляються від свого призначення та «здійснюють усі необхідні дії, готують усі необхідні повідомлення та інші документи для припинення їх призначення та розриву зв’язків» з РПЦ);
5. РПЦ може впливати на адміністративні рішення чи діяльність української організації (об’єднання) через її церковну чи організаційну підпорядкованість РПЦ;
6. РПЦ призначає, обирає, затверджує, затверджує або благословляє голову української релігійної організації (об’єднання);
7. РПЦ приймає, затверджує, затверджує, благословляє або дозволяє статут української організації (об’єднання).

Крім того, законопроект дозволяє заборонити діяльність релігійних організацій, посадових осіб яких засуджено за злочини проти національної безпеки України або за вчинення злочинів, пов’язаних з публічним і непублічним виправданням російської агресії, розпалюванням релігійної ворожнечі, шахрайством, грошовими коштами. або відмивання власності, тероризм, пропаганда війни, пропаганда комуністичного та нацистського режимів, геноцид і найманство. Проте проект Закону вимагає наявності доказів того, що ці злочини були вчинені від імені релігійної організації.

 

Проблемні та обтяжливі вимоги

Цей список є дуже проблематичним і виглядає надмірно обтяжливим для УПЦ та її громад.

По-перше, як і в попередньому проекті від лютого 2023 року , критерії приналежності не вимагають від держави доказів протиправної поведінки з боку УПЦ в цілому чи її громад. Факт будь-якої форми церковного чи документального зв’язку з РПЦ був би достатнім для заборони УПЦ та пов’язаних з нею структур, навіть якщо вони як суб’єкти не вчиняли злочинів.

Це суперечить згаданому вище міжнародному праву прав людини, яке вимагає від держави карати доведену протиправну поведінку окремих осіб, але не релігійні громади, вчинення злочинів яких неможливо довести. Крім того, як зазначалося вище, позбавлення правового статусу може використовуватися лише як крайній захід, коли інші заходи недоступні або неефективні.

По-друге, критерії приналежності стосуються фактів, які не залежать від УПЦ та її громад як підстави для розпуску УПЦ. До них відноситься статут РПЦ та інші документи, її рішення та дії. УПЦ оголосила про незалежність від РПЦ у травні 2022 року, але навряд чи РПЦ прийме це рішення. Українська держава, схоже, вважає за краще спиратися на документи РПЦ замість документів УПЦ у визначенні поточного статусу УПЦ. За такої логіки, у разі ухвалення законопроєкту, потрібно було б лише, щоб Московський Патріарх Кирил дав «благословення» будь-якому священнослужителю УПЦ, щоб Українська держава ініціювала процедуру розпуску УПЦ.

По-третє, вимога до священнослужителів УПЦ публічно письмово відмовитися від будь-яких призначень або членства РПЦ, а також «вчинити всі необхідні дії, підготувати всі необхідні повідомлення та інші документи для припинення свого призначення та розірвання зв’язків» з РПЦ є надмірною. Якщо українська держава матиме достовірні докази того, що окремі священнослужителі УПЦ причетні до діяльності органів РПЦ та підтримують російську агресію, держава може застосувати кримінальне законодавство України для покарання цих священнослужителів. Але якщо держава не має доказів реальної участі священнослужителів УПЦ в органах РПЦ та підтримки російської агресії, то вимога до духовенства УПЦ публічно та письмово засудити РПЦ є юридично нездійсненною – навіть якщо це політично бажано чи морально виправдано.

Слід також зазначити, що деякі священнослужителі УПЦ на окупованих Росією територіях зазнали тиску з боку окупаційних військ, щоб вони не робили подібних заяв і обґрунтовано побоюються репресій з боку окупаційних військ. Наприклад, священик УПЦ о. Костянтин Максимов служить у храмі Успіння Пресвятої Богородиці міста Токмак Запорізької області України. Токмак перебував під російською окупацією з початком поновленого вторгнення в лютому 2022 року. У травні 2023 року російські окупаційні війська захопили о. Костянтина, і з тих пір окупаційні війська відмовляються надавати будь-яку інформацію про те, живий він чи мертвий. Так само священик УПЦ о. Ігор Новосільський утримувався російсько-окупаційними військами з серпня 2022 року до травня 2023 року, під час якого його катували.

Керівник відділу релігійних організацій російських окупантів департаменту суспільно-політичних комунікацій та інформаційної політики Запорізької ОДА Артем Шарлай заявив Форуму 18, що отець Костянтин не хотів, щоб Бердянська єпархія УПЦ переходила до невід’ємної частини УПЦ. Російської православної церкви (РПЦ). Російська православна церква взяла під свій контроль єпархію УПЦ у травні 2023 року, за кілька днів до захоплення отця Костянтина. Шарлай не пояснив, чому його заяви про погляди о. Костянтина на приналежність його єпархії можуть виправдати його насильницьке зникнення окупантів.

Окупаційні чиновники чинили тиск на іншого священика місцевої церкви УПЦ, о. Володимира Савійського з церкви Святого Миколая в Приморську, у 2023 році, щоб він погодився на передачу Бердянської єпархії від УПЦ до РПЦ. Він відмовився.

Українська держава не може юридично вимагати розпуску УПЦ, якщо священнослужитель УПЦ – наприклад, священик, який живе під російською окупацією – публічно та письмово не засуджує РПЦ і не підтримує російську агресію.

По-четверте, у проекті Закону використовуються такі терміни, як «вплив», «благословення», «усі необхідні дії», «церковні питання», які є надто розпливчастими та широкими для юридичної визначеності – особливо в контексті важких покарань, призначених проект Закону. Наприклад, критерії стосуються здатності РПЦ впливати або контролювати громади УПЦ через їхні церковні стосунки з РПЦ та статут РПЦ. Це надає державі майже необмежену свободу дій у вирішенні того, яку громаду УПЦ слід заборонити і коли, і знову ж таки базується на баченні РПЦ щодо УПЦ, а не на баченні УПЦ самої себе.

По-п’яте, навіть якщо погодитися з українською державою, що УПЦ інституційно підпорядковується РПЦ, концепція втрати правового статусу як покарання за церковні чи історичні зв’язки є внутрішньо суперечливою. Держава стверджує, що ці зв’язки з РПЦ роблять громади УПЦ небезпечними для національної безпеки.

Якщо громади УПЦ, які не причетні до будь-яких протиправних дій, є настільки небезпечними для ліквідації, формальне відокремлення від РПЦ (про яке УПЦ ухвалила рішення ще у травні 2022 року) не зробить їх менш небезпечними. І якщо формальна заява про засудження РПЦ (навіть якщо вона була б нещирою чи навмисно брехливою) або відхід від РПЦ робить громади УПЦ безпечними, вони не можуть бути небезпечними в першу чергу.

Нарешті, проект закону також дозволяє забороняти афілійовані з Росією релігійні організації за будь-які інші «порушення щодо створення та діяльності» цих організацій. Законопроект не роз’яснює, чи мають ці порушення бути суттєвими чи завдавати шкоди іншим особам чи суспільству. Це потенційно дає майже необмежений простір для свавільних дій держави проти громад УПЦ, які вирішили не виходити з УПЦ.

 

Ідеологія «русского мира»

Законопроект визначає ідеологію «русского мира» як російську неоколоніальну доктрину, що ґрунтується на шовіністичних, нацистських, расистських, ксенофобських, релігійних ідеях, образах і цілях, знищенні України, геноциді українського народу та невизнанні суверенітету України та інших країн. Ідеологію «русского мира» також визначають як спрямовану на насильницьку експансію російського наднаціонального імперського простору як інструменту особливого цивілізаційного права росіян на масові вбивства, державний тероризм, військові інтервенції в інші країни, окупацію територій, експансію канонічної території Російської Православної Церкви за межі території Російської Федерації.

Багато понять виражені настільки заплутаною та розпливчастою мовою (наприклад, «неоколоніальна доктрина», «цивілізаційне право на масові вбивства»), що їм бракує юридичної точності, тому їх важко законно застосувати.

Відповідно до законопроєкту, релігійна організація, причетна до багаторазового поширення ідеології «русского мира» або її частин, позбавляється легального статусу. У проекті зазначено, що розповсюдження може здійснювати як сама організація, так і її керівні органи, або будь-яка інша особа, яка діє від імені цієї релігійної організації та висловлює схвалення ідеології «русского мира» в будь-якій формі.

Українська держава має сильний законний інтерес у запобіганні поширенню російської пропаганди, включно з виправданням неспровокованого нападу Росії на Україну. Однак незрозуміло, навіщо державі спеціально забороняти ідеологію «русского мира», коли Кримінальний кодекс України вже забороняє:

– публічне заперечення російської агресії (ст. 111-1);

– пропаганда війни (ст. 436);

– непублічне виправдання, легітимізація та заперечення військової агресії Росії проти України та героїзація її учасників (ст. 436-2);

– розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі (ст. 161).

Як свідчать кримінальні справи, порушені СБУ проти священнослужителів УПЦ, а тим більше проти інших осіб, держава вже вміє ефективно використовувати чинний Кримінальний кодекс для вирішення цих питань.

Багато правових систем містять положення, що забороняють публічне поширення певних ідеологій, таких як нацизм, комунізм або заперечення Голокосту. Однак такі правові заборони зазвичай застосовуються проти ідеологій або фактів, які можна відносно чітко і точно описати та пояснити. Серед них немає ідеології «русского мира». Хоча очевидно, що режим Путіна використовує заяви РПЦ і Московського патріарха Кирила як зброю у своєму новому вторгненні в Україну, зміст і масштаб ідеології «русского мира» залишається предметом багатьох дискусій. Філософські, богословські та політичні погляди на нього різняться: від розгляду його як всеосяжної доктрини до розглядання його як поверхневої конструкції, яка є приводом для вторгнення.

Оскільки ця ідеологія «русского мира» є розпливчастою та неточною, існує розумна ймовірність того, що юридичне застосування її заборони може бути надто широким та довільним. Чи була б ікона РПЦ царя Миколи ІІ та його родини (канонізованої РПЦ) на стіні храму пропагандою «русского мира»? Чи буде посвячення храму середньовічному російському святому сприйматися як вихваляння «русского мира»? Чи буде пропагандою «русского мира» твердження про спільну традицію українського і російського православ’я?

Незважаючи на те, що деякі виступи та дії можуть бути морально недоречними під час війни, усі ці приклади є законними формами вираження думок і все ж можуть бути покарані відповідно до проекту Закону.

 

Процесуальні аспекти розпуску

Законопроект надає Державній службі України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) повноваження перевіряти приналежність релігійної організації до РПЦ. Після виявлення будь-якої приналежності ДЕСС видає наказ, який вимагає розірвати зв’язки з ROC протягом 30 днів. Термін може бути продовжений загалом до 90 днів.

Крім того, релігійним організаціям, визнаним ДЕСС пов’язаними з РПЦ, забороняється орендувати майно, що перебуває у державній або місцевій власності; їхні контакти щодо оренди автоматично припиняються. Ці організації також не мають права продавати, обмінювати, віддавати в заставу та передавати в управління своє майно, за винятком випадків, коли вони розривають зв’язки з РПЦ і вступають до іншого релігійного об’єднання.

У разі невиконання наказу ДЕСС справу про позбавлення правового статусу передає до суду. Так само ДЕСС може ініціювати судові справи проти релігійних організацій, причетних до пропаганди «русского мира».

Відповідно до законопроекту, усі справи про позбавлення правового статусу релігійних організацій розглядає Апеляційний адміністративний суд у Києві (нині Шостий апеляційний адміністративний суд). Це означає, що для представництва в суді кожна релігійна організація кожного регіону України повинна буде направити своїх представників до Києва, інакше справа розглядатиметься заочно.

Законопроект також дозволяє прокурорам залучатися до розгляду справ про позбавлення правового статусу від імені Української держави. Практично це означає, що ДЕСС (яка має обмежені ресурси) підтримуватиметься прокуратурою для прискорення процесу позбавлення правового статусу релігійних організацій, пов’язаних із РПЦ.

У разі ліквідації релігійної організації все її майно (крім релігійного) переходить у власність держави.

 

Релігієзнавча «експертиза»

Законопроект передбачає, що висновки Державної служби з етнополітики та свободи совісті про приналежність до РПЦ чи поширення пропаганди «русского мира» можуть ґрунтуватися на «релігієзнавчих експертизах».

У багатьох пострадянських державах, зокрема в Білорусі, окупованому Росією Криму та країнах Центральної Азії, таких як Казахстан, «експертні аналізи» часто використовуються для виправдання свободи релігії чи переконань та інших порушень прав людини, включаючи ув’язнення в’язнів сумління.

Поняття державних релігієзнавчих експертиз церковно-теологічних питань є проблематичним у міжнародному праві прав людини. Як зазначається в Рекомендаціях Венеціанської комісії ОБСЄ/Ради Європи щодо правосуб’єктності релігійних громад або громад, які сповідують певні переконання: «держава повинна утримуватися від основного, а не від офіційного перегляду статуту та характеру релігійної організації».

У міжнародному праві «держава повинна поважати автономію релігійних громад або громад, які сповідують певні переконання, коли виконує свої зобов’язання щодо надання їм доступу до статусу юридичної особи», як зазначено в Керівних принципах щодо правосуб’єктності релігійних громад або громад, які сповідують певні переконання. «У режимі, який регулює доступ до правосуб’єктності, держави повинні дотримуватися своїх зобов’язань, забезпечуючи, щоб національне законодавство залишало за релігійною спільнотою чи спільнотою, яка вірить у віру, самому вирішувати питання про своє керівництво… структуру громади… Беручи до уваги широкий спектр різних організаційні форми, які релігійні громади або громади віросповідання можуть приймати на практиці, у цій сфері потрібен високий ступінь гнучкості національного законодавства».

Експертна група ДЕСС у своєму висновку, опублікованому 1 лютого 2023 року, стверджує, що Московський Патріархат не визнає УПЦ як повну незалежність, і немає жодних доказів того, що предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій залишив Синод РПЦ. Крім того, в групі наголошують, що жодна інша православна церква не визнає УПЦ як незалежну (автокефальну) церкву, і УПЦ не прагнула цього статусу. Група приходить до висновку, що УПЦ залишається частиною РПЦ.

Якщо український уряд діятиме згідно з цим висновком, усі громади УПЦ вже визнаються суб’єктами, пов’язаними з РПЦ. Це означає, що вони можуть бути позбавлені правового статусу в порядку, передбаченому законопроектом.

УПЦ заперечила неупередженість деяких членів групи ДЕСС, стверджуючи, що вони раніше вороже ставилися до УПЦ. В УПЦ також заявили, що ці члени належать до конкуруючої найбільшої православної церкви в Україні – Православної церкви України (ПЦУ).

Нинішній законопроект не відповідає міжнародним зобов’язанням України у сфері прав людини

Ухвалення законопроєкту в нинішній редакції свідчить про те, що українська держава вирішила жорстко поводитися з УПЦ. Крім притягнення до відповідальності священнослужителів, віруючих і громад, причетних до злочинів, пов’язаних із безпекою, держава буде переслідувати всі громади УПЦ за церковні та історичні зв’язки з РПЦ.

Законопроект узаконить масштабне і відносно швидке позбавлення правового статусу громад УПЦ. Ще до позбавлення юридичного статусу ці громади зіткнуться з позбавленням права оренди майна державної та місцевої власності. Це як легітимізує минулі рішення місцевих рад у деяких регіонах про позбавлення громад УПЦ права оренди землі чи майна, так і змусить організації УПЦ залишити кілька державних історично значущих культових приміщень, таких як Почаївська Лавра в Тернопільській області.

Під загрозою позбавлення правового статусу та втрати свого майна громади УПЦ мали б мало варіантів — або переходити до іншої православної церкви (у переважній більшості випадків до Православної Церкви України), або діяти як неформальна, незареєстрована спільнота з позначкою «підозріла».

Законопроект також суттєво підвищить роль держави в міжрелігійних відносинах і розширить повноваження ДЕСС щодо моніторингу та контролю за релігійними громадами та вираженням релігійних ідей. Однак це розширення супроводжуватиметься недостатнім правовим захистом від довільного використання новонабутих повноважень ДЕСС.

Без ретельного вирішення цих проблем проект Закону не зможе імплементувати юридично обов’язкові міжнародні зобов’язання України щодо поваги та захисту свободи релігії чи переконань, свободи вираження поглядів та об’єднання.

Переглядів: 663

This post is also available in: Англійська