Завдання нашої Церкви — пастирське опікування вірними, де б вони не знаходилися — прот. Миколай Данилевич про рішення Собору УПЦ організовувати парафії закордоном

Заступник Голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрей Миколай Данилевич в інтерв’ю для Інформаційно-просвітницького відділу прокоментував рішення Собору Української Православної Церкви, який відбувся 27 травня 2022 року у місті Києві, щодо організації церковних громад за межами України (Постанова Собору, п.8). Отець Миколай розповів про перші кроки ВЗЦЗ на шляху створення нових парафій закордоном, дав поради віруючим, яким чином повідомити про свою потребу в об’єднанні в церковну громаду, назвав основні якості священиків, які мають бажання служити на таких парафіях, наголосив на основній місії Церкви в таких умовах.

— Собор Української Православної Церкви постановив організовувати церковні громади в діаспорі. Отче, розкажіть детальніше про це рішення.

— Всі рішення Помісного Собору УПЦ продиктовані пастирською необхідністю та новими пастирськими викликами для Церкви. І одним з них було рішення по діаспорі. Внаслідок вторгнення військ РФ в Україну вже близько 7 мільйонів українців виїхало закордон. Багато з них є віруючими Української Православної Церкви. Хтось з них повернеться, інші — залишаться. Європейські чиновники вже прогнозують, що закордоном залишиться близько 2,5–3 мільйонів українців.

Таким чином, виникла інша пастирська реальність. Мені відомо багато випадків, коли віруючі українці ходили в храми РПЦ чи РПЦЗ в спокійні довоєнні часи, а потім у зв’язку з війною перестали ходити, і зараз вони не ходять нікуди. Коли розпочалася війна, наші вірні з різних країн почали звертатися до Блаженнішого з проханням відкрити парафії саме під його омофором. Не ми цю реальність створили, але ми повинні на неї реагувати як пастирі. В будь-якому випадку завдання нашої Церкви — пастирське опікування нашими вірними, де б вони не знаходилися.

— 7 мільйонів — досить велика кількість людей — це має бути масштабна робота. Яким чином ВЗЦЗ планує організовувати релігійні громади закордоном?  Назвіть перші кроки.

— Звісно, «жнив багато, а женців мало» (Мф. 9:37) – сказав Господь Іісус Христос. Тому зараз в першу чергу ми задіюємо тих священиків, які вже знаходяться в різних країнах і працюємо з ними над організацією парафій. Також до нас звертаються самі віряни. Люди збираються в ініціативні групи. Це може бути десять, двадцять, тридцять чоловік, і пишуть звернення в довільній формі до Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія з проханням відкрити православну громаду в тому чи іншому місті закордоном і надіслати священика.

Тому звертаю увагу тих наших вірян, які закордоном хотіли б мати українську православну парафію: ви маєте звернутися з листом до Предстоятеля УПЦ, під ним мають бути підписи тих, хто планує стати членом нової громади. Лист на ім’я Блаженнішого Митрополита Онуфрія у відсканованому вигляді можна надсилати на скриньку Відділу зовнішніх церковних зв’язків ([email protected]) або до Київської митрополії ([email protected]). Інші контакти можна знайти на сайті church.ua. За додатковими консультаціями можна звертатися і до мене через мою фейсбук-сторінку.

Буває так, що і священики, які вже знаходяться закордоном, самі організовують людей навколо себе в громади. Тож, щоб громада відбулася, по-перше, потрібно, щоб були люди; по-друге – щоб був священик; і по-третє, щоб було місце для служіння, яке вже підшуковується після того, як виконані перші дві умови.

7 та 8 листопада 2021 року Голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій відвідав православні парафії в Італії

— У зв’язку з війною, існують обмеження для виїзду чоловіків закордон. Як відправляти священиків у місію в інші країни?

— Ми працюємо над вирішенням цього питання з державною владою через Всеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій (ВРЦІРО), оскільки це питання зараз є актуальним майже для всіх конфесій країни і в цьому є спільний інтерес всієї релігійної спільноти України. На даний момент ми призначаємо на ту чи іншу парафію тих священиків, які вже знаходяться закордоном. Також сьогодні закордон з України можуть виїхати лише ті священники, які мають трьох і більше дітей.

— У вас уже є якийсь приблизний план-мінімум на найближчий час: скільки священиків і на які парафії потрібно відправити?

— Це процес, який постійно розвивається. За час війни ми організували 10 громад. Зараз в процесі організації ще приблизно 10. Але в цій роботі дуже відчувається рука Божа. В якихось країнах справа рухається швидше, в інших повільніше. Десь є люди, але поки-що немає священника, а в іншій країні є священик, але потрібно організовувати й збирати людей. Проте Господь допомагає там, де самі люди є активними.

Часто кажу нашим віруючим із-за кордону: «Моліться, щоб Господь послав вам священика по вашому серцю». Адже в кожній країні є свої особливості, різні люди і, відповідно, ми маємо знайти священика, який підійде для служіння саме для них. Загалом, наше завдання – сіяти, а в якій країні посіяне зійде швидше або повільніше – це вже інше питання. Ми як пастирі, як учні Христові, маємо благовіствувати, проповідувати, виконувати свою функцію. А вже далі – на який ґрунт впаде зерно і як проросте – це вже залежить від Бога і, звичайно, від конкретних людей. Від нас, священиків, Господь запитає, як ми сіяли і чи сіяли взагалі.

— Як ви плануєте співпрацювати з Помісними Церквами у цьому питанні?

— У нас є принцип, що ми відкриваємо парафії нашої Церкви тільки в тих країнах, де немає автокефальних Православних Церков, зокрема в Німеччині, Швейцарії, Італії, Іспанії, Португалії, Франції і т. п. Якщо мова йде про Європу, то це близько 19 країн. Однак, ми не відкриваємо самостійно наших громад в таких країнах як Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Сербія, Румунія, Греція, Албанія, тому що там є Помісні Православні Церкви і це канонічна територія тих Церков. До речі, деякі зі згаданих Церков вже просили нас надіслати українських священників в їхню юрисдикцію для опікування нашими вірними, або звертаються за благословенням тому чи іншому священнику, який вже виїхав туди, залишитися служити в лоні тієї чи іншої Православної Церкви.

Але й з тих країн українці також можуть звертатися до нас, якщо матимуть потребу в українській громаді. За погодженням з певною Помісною Церквою, з повагою до її канонічної території, буде створена українська парафія в юрисдикції тієї чи іншої Помісної Церкви: Сербської, Польської, Румунської. Ці юрисдикційні питання легко вирішуються. Помісні Церкви йдуть нам на зустріч. Ми підтримуємо конструктивні стосунки з Помісними Церквами. Головним критерієм є духовна користь для наших людей, які виїхали, і допомога їм. А форма організації релігійної громади завжди знайдеться.

— Відомо, що найбільше наших біженців знаходиться наразі в Польщі. І там, наскільки мені відомо, можливо, не настільки багато парафій, які могли б відвідувати православні українці.

— Один польський священик якось сказав мені, що в останні місяці «наша Церква збільшилася вдвічі». Хоча я думаю, що навіть більше, ніж вдвічі. Дійсно, там є наші священики, які виїхали, і їх немало, і там вже служать на існуючих парафіях Польської Церкви. Ми перебуваємо в контакті з Польською Церквою з цих питань.

— Ви згадали, що третьою умовою для функціонування парафії, потрібне місце для богослужінь. Як це вирішується?

— Це питання священник і громада вирішують на місці. Є різні варіанти. Десь ми звертаємося до православних – наприклад до румун чи до сербів, які надають нам свої храми, якщо в них є така можливість. Десь звертаємося до католиків і протестантів. Вони також надають нам свої храмові приміщення. По-третє, це можуть бути і пристосовані приміщення, наприклад якийсь зал тощо. Православний священник приходить з антимінсом, який видає єпископ, а також з церковним начинням і може звершувати богослужіння. Це цілком допустимо. Також, в окремих випадках можна будувати храм. Але слід розуміти, що це дуже затратна справа, особливо закордоном. Вже коли певна парафія існує тривалий час, то в перспективі це можливо.

Проте специфіка роботи і місії священика закордоном полягає в тому, що він не повинен сидіти в храмі і чекати коли до нього хтось прийде, а сам має йти до людей, шукати їх, спілкуватися з ними, ходити по площах, по місцях роздачі гуманітарної допомоги, по місцях, куди прибувають автобуси з України, де збираються люди. Фактично це місіонерське, апостольське служіння в тому сенсі, що апостол означає «посланий» – ось тому й посилаються священики закордон для того, щоб збирати людей, надавати їм духовну допомогу.

— В контексті цього виникло таке питання: Ви казали, що вже відкрито 10 парафій за час війни, багато українців і закордоном читають ресурси УПЦ. Чи плануєте на них розміщувати інформацію про відкриття нових парафій в інших країнах?

— Незабаром, думаю, ми опублікуємо адреси і контакти тих релігійних громад, які вже є, а також будемо публікувати новини про діяльність тих парафій, які уже сформовані і діють.

— Яким чином буде організована місіонерська робота нашої Церкви? Чи будуть задіяні інші Синодальні відділі УПЦ?

— Насамперед кожен закордонний священик має вивчити потреби людей в країні перебування. Ми цю інформацію зараз збираємо, а тому, коли загальна ситуація стабілізується і новостворені громади укріпляться в своєму розвитку, тоді це буде робитися більше ретельно.

Зокрема, зараз у нас є священики-психологи, які вже надають духовно-психологічну допомогу людям, які опинилися закордоном, і роблять це дистанційно.

Специфіка нашої діаспори в різних країнах різна. Десь біженців більше, десь менше. Десь є багато українців, які вже жили в певній країні до війни, і це вже діаспора, а в інших країнах вона тільки формується. Наприклад, якщо в Італію виїжджають головним чином жінки (відповідно, сім’ї розділені, бо частина залишається в Україні), то в Данію наші люди більше виїжджають цілими сім’ями. Потім, десь українці живуть більш-менш компактно – в одному великому місті, а десь дуже розсіяні і з’їжджаються на богослужіння з цілої округи. В Канаді, наприклад, є так звані «фермерські» парафії, де храм будується на межі земельних наділів, ферм, куди по неділях з’їжджаються люди на богослужіння. Тобто в кожній країні є свої особливості по складу діаспори і специфіка роботи священиків в кожній країні у цьому плані відрізняється.

13 лютого 2022 року протоієрей Миколай Данилевич на українській парафії в передмісті Лісабону (Португалія)

— Які якості має мати священник для служіння в таких умовах?

— Закордонний священник має бути активний, комунікабельний, духовний, освічений, повинен знати іноземну мову або принаймні мати схильність до її вивчення. Також він повинен мати адміністративні здібності і бути спроможним організувати навколо себе інших людей. Слід розуміти, що атмосфера, яка панує на парафії – це продовження духовної особистості священика, тому якщо священик сам позитивний, то і атмосфера на парафії серед людей буде позитивна. «Який піп, такий і прихід» – ця народна приказка хоч і звучить трошки грубо, але є дуже влучною в цьому плані.

Не кожен священик зможе служити за кордоном, навіть опинившись там. Але кому Господь кладе на серце, хто бажає, хто буде мати благословення, то такі священики потрібні. Важлива не стільки парафія як структура, як той факт, що священик має бути поряд з людьми в їхніх нинішніх випробуваннях, а потім і в радощах, бо і такий час неодмінно прийде.

— Розкажіть про ідеальну парафію за кордоном з нашими священиками, яку Ви знаєте.

— У відповідь на таке питання завжди приводжу в приклад парафію архімандрита Амвросія (Макара) в Мілані, який саме таким чином, ідучи до людей, зібрав їх. Вони разом моляться, допомагають один одному, гуртуються всі навколо священника. Принаймні для мене ця парафія є особистим прикладом, адже коли я був ще молодим священиком, то часто приїжджав до отця Амвросія і служив на багатьох парафіях в Італії. Ідеальна закордонна парафія – це не просто місце, де можна зійтися і відчути атмосферу Батьківщини, а де люди живуть духовним життям, допомагають один одному, навчають своїх дітей православної віри і, звичайно, української мови, тому що люди, а особливо діти, знаходячись в іншомовному та інославному середовищі, швидко асимілюються.

Дивіться також інтерв’ю прот. Миколая Данилевича з архімандритом Амвросієм (Макаром)

— Що б Ви сказали вірянам нашої Церкви, які зараз знаходяться закордоном?

— Хотів би ще раз звернутися до наших співвітчизників. Браття і сестри! Найперше просив би всіх вас вбачати Промисл Божий в цих випробуваннях, не втрачати віру в Бога, не впадати у відчай, а навпаки шукати Його і бачити сліди дії Бога скрізь, в тому числі й закордоном. Також, якщо ви бачите, що в місті чи країні вашого перебування є багато наших співгромадян, які хочуть і можуть організувати громаду, звертайтеся у будь-який спосіб в Київську Митрополію, пишіть на адресу канцелярії Київської Митрополії, Відділу зовнішніх церковних зв’язків, пишіть мені на Фейсбук, виходьте на зв’язок.

Парафія несе як духовну, так і просвітницьку складову – це місце зустрічі з Богом, необхідність в спілкуванні з Яким гостріше відчувається закордоном; це частинка Батьківщини закордоном, де є можливість зустрітися людям разом, це можливість мати спілкування, знайомства, а через знайомства знайти роботу, надати взаємну допомогу тощо. Людям, які опиняються закордоном потрібно побільше спілкуватися зі своїми співвітчизниками, тому що, чим більше контактів, тим більше можливостей з’являється в житті людини. Наші громади – це такі собі маленькі «духовні посольства» України закордоном. Це і допомога людям, і виконання місії Церкви і, певним чином, це ще й робота на нашу державу Україна, на наш народ, оскільки ми прагнемо опікуватися кожним українцем, кожною людиною, яка там опинилася.

Спілкувалася Валентина Гордійчук

Переглядів: 69

Перейти до панелі інструментів