Висновки з книги митрополита Кікського і Тілірійського Никифора «Сучасне українське питання і його вирішення згідно з божественними і священними канонами»

В ці дні побачила світ книга відомого і авторитетного ієрарха Кіпрської Православної Церкви митрополита Кікського і Тілірійського Никифора під назвою «Сучасне українське питання і його вирішення згідно з божественними і священними канонами». Видання присвячене дослідженню та аналізу історичних фактів та канонічних документів щодо українського церковного питання, що наразі стало причиною кризи у світовому Православ’ї у зв’язку з недавніми діями Константинопольського Патріархату в Україні. 

Книга складається з 233 сторінок, з яких безпосередньо текст дослідження займає 191 сторінку. Очікується, що з часом книга може бути перекладена з грецької мови. Однак, з огляду на обсяг книги, пропонуємо увазі читачів основні висновки з цього дослідження в перекладі українською мовою, що публікуються з дозволу автора – митрополита Никифора.

 Публікуємо у перекладі  ВЗЦЗ УПЦ висновки із цієї книги:

Висновки

Підсумовуючи всі викладені церковні, богословські, канонічні та історичні матеріали стосовно українського питання, можемо зробити наступні висновки:

  1. Відміна Патріаршої Грамоти 1686 року і присвоєння Вселенським Константинопольським Патріархатом юрисдикційного права на церковну територію України є дією – односторонньою, самочинною, антиканонічною, а відповідно і недійсною. Церковна свідомість Вселенського Патріархату і Руської Церкви, а також і всеправославна вселенська свідомість (тобто, всіх Помісних Православних Автокефальних Церков) завжди без сумнівів та коливань приймала той факт, що Православна Церква в Україні знаходилась протягом останніх 332 років (1686 – 2018) під церковною юрисдикцією православного Московського Патріархату і була її канонічною територією. Це всеправославне церковне усвідомлення проявлялося постійно, без жодних заперечень та пересторог, через всеправославні співслужіння і заходи, під час мирних візитів, а також на міжнародних конференціях та багатьох інших заходах.
  2. Надання псевдоавтокефалії розкольницьким групам України без попереднього повідомлення та згоди всіх Православних Автокефальних Церков, а також і Матері Церкви, якою в даному випадку є Руська Церква, є дією, яка повністю суперечить віковій канонічній традиції та віковій церковній практиці і не може бути виправданою з точки зору канонів.
  3. Зняття відлучення з відлучених та анафематствуваних без їхнього попереднього щирого і глибокого покаяння, а також антиканонічне твердження, що колись Вселенський Патріарх мав і продовжує мати право прийняття апеляцій від кліриків не лише своєї Церкви і своєї юрисдикції, але і всіх Православних Патріархатів та Автокефальних Церков, – все це повністю суперечить канонам, які були грубим чином порушенні. Тому і надання статусу автокефалії Україні не може мати дійсних канонічних наслідків, і не повинно бути прийнятим Помісними Православними Автокефальними Церквами.
  4. Антиканонічне надання псевдоавтокефалії розкольницьким структурам України жодним чином не привело український народ до канонічності, як стверджує Вселенський Патріарх, оскільки переважна більшість православного українського народу залишається вірною канонічній Церкві під омофором Митрополита Київського і всієї України Онуфрія. Навпаки, дії Вселенського Патріарха Варфоломія привели до болючих наслідків – катастрофічного розділення Української Церкви і великого розділення її христоіменитої повноти зі згубним наслідком, що веде до страшної схизми, яка загрожує тілу світового Православ’я.
  5. Одностороннє, самочинне і антиканонічне рішення Вселенського Патріарха надати автокефальний церковний устрій українським розкольницьким угрупуванням крім того, що створює велику церковну проблему і загрожує всеправославній єдності жахливим розколом, а також безповоротно підриває всеправославний авторитет Вселенського Патріархату як координуючого центру для Православних Патріархатів і Автокефальних Церков.
  6. Розірвання євхаристичного спілкування між двома Церквами, коли йдеться про причини догматичні або порушення канонів – не лише дозволяється, але й вимагається як самими канонами, так і віковою церковною традицією. Відповідно, православний Московський Патріархат вчинив правильно, керуючись канонами (10 і 11 Апостольські правила, 5 правило І Вселенського собору, 2 правило Антіохійського собору), що вирішив перервати євхаристичне спілкування з Вселенським Патріархатом в надії, що будуть відмінені ті причини, які привели до розриву спілкування і що знову будуть відновленні зв’язки між обома Церквами в «мирі і любові» з наступним відновленням між ними євхаристичного спілкування.
  7. В цьому процесі розвитку українського питання виникла ще одна антиканонічна думка, згідно з якою Архієпископ Константинопольський і Вселенський Патріарх у світовому Православ’ї не є «першим між рівними», але «першим без рівних». Це заміняє «служіння першості» на «служіння влади», внаслідок чого порушується принцип соборності, який віками існує в Православній Церкві.
  8. В цій дуже небезпечній і невиправданій кризі, яка була викликана в лоні Православної Церкви українським питанням також з’явився новий догмат, згідно з яким Вселенський Константинопольський Патріархат є главою Православної Соборної Церкви. Близькі співробітники Вселенського престолу, спотворюючи значення 34-го канону святих Апостолів доказують, що Вселенський Патріарх повинен вважатися першим і главою всіх Предстоятелів. Тобто всі інші Патріархи, Предстоятелі і взагалі всі єпископи повинні визнавати в якості глави Вселенської Православної Церкви – Вселенського Патріарха Константинопольського. Однак, ця новоявлена теорія не має підстав ні історичних, ні канонічних, ні догматичних, ні екклезіологічних, тому що Православна Соборна Церква не має іншого Глави окрім Господа нашого Ісуса Христа. Єдиним Вічним і Безсмертним Главою Церкви є її Засновник, Спаситель і Іскупитель Христос.
  9. Немає жодного сумніву і жодних заперечень того, що в Україні був порушений принцип соборності, що є основним принципом управління в Православній Церкві, на користь самочинної і деспотичної влади однієї людини – Вселенського Патріарха Варфоломія, який за іронією долі всього-на-всього 4 роки тому скликав, очолював і координував роботу Святого і Великого Собору на Криті (18-25 червня 2016 року), який в своєму зверненні проголосив, що «Православна Церква виражає свою єдність і соборність через Собор. Соборність надихає організацію і спосіб, через який приймаються рішення і визначає шлях, яким йде Церква».
  10. На завершення, ми також підкреслюємо, що «грекомовні Церкви на основі історичної правди і канонічної традиції, а також для того, щоб уникнути кінцевого розколу, мають підтримати історичні та канонічні права Руської Церкви і вони не повинні ні явно, ані через мовчання підтримувати антиканонічне вторгнення Константинополя в чужу юрисдикцію. Якщо ж вони зроблять протилежне, підтримуючи по причині любові до нації та патріотизму, грецького Патріарха, вони впадають в єресь етнофілетизму, яка була соборно засуджена самим же Константинополем у 1872 році» (цитата зі статті протопресвітера Феодора Зісіса, «Українська автокефалія. Приховування і неправильне тлумачення документів». Опубліковано: https: //www.romfea.gr/epikairotita-xronika/24774-to-oukraniko-autokefalo-apokrupsi-kai-parermineia-eggrafon).

Переглядів: 460

This post is also available in: Російська

Перейти до панелі інструментів