Лист Ієрарха Еладської Церкви щодо українського церковного питання до Константинополя та Предстоятелів всіх Помісних Церков

2 травня 2019 року на офіційній сторінці Кіфірської та Антикіфірської Митрополії Еладської Православної Церкви було оприлюднено Пасхальний лист-благання правлячого архієрея Митрополії, Високопреосвященішого Серафима, який він спрямував до Вселенського патріарха Варфоломія та Предстоятелів Помісних Православних Церков.

Головною темою листа стало українське церковне питання.

Відділ зовнішніх церковних зв’язків  УПЦ публікує текст даного листа у перекладі українською мовою. 

 

Пасхальне благання та щирі побажання

 

Ваша Всесвятосте і Блаженнійші Святіші Предстоятелі

Автокефальних Православних Церков,

Високопреосвященнійші Архієпископи

та Високопреосвященнійші браття Митрополити

Благословіть

Від дня мого обрання та хіротонії, Божою милістю, у Єпископи та Митрополити Кіфірської кафедри, згідно з традицією, що всеправославно прийнята і осяяна, та звершена відомим та славним Герондою моїм Ієрофеєм, Митрополитом Ідрським, Спецьким та Егінським, щороку на свята Богоявлення Христа та Святої Його Пасхи відправляю я смиренні вітальні слова свої до Вас, Святіших Предстоятелів Помісних Автокефальних Божих Православних Церков та інших Першоієрархів, Високопреосвященнійших Митрополитів, просячи Ваших богочесних побажань і молитов за свою смиренність та Богом мені дану Христову паству.

Цього року, з приводу наступаючих Божественних та спасительних для усього світу Великодніх свят вважаю за нагальне та необхідне направити від серця та у глибокому смиренні та скромності своє Пасхальне благання та щирі вітання до всіх Вас, як останній та найменший серед єпископів, не маючи зовсім на меті когось повчати, але щоб разом задуматися та всім подвизатися у молитвах[1] в цей останній та критичний час, коли під загрозою та в небезпеці є  єдність у Святому Дусі, однодумність та співіснування всіх Святих Божих Церков, що складають Єдину Святу Соборну та Апостольську Церкву, з причини, що не принесла користі і тримає у напрузі та загостренні, – серйознішої еклезіологічної проблеми способу надання автокефалії тим, кому вона була надана в державі Україна.

Через серйозність та надзвичайну широту цього гарячого українського канонічного та еклезіологічного питання, що тягне за собою страшні канонічні наслідки для всієї православної христоіменитої повноти для усіх кінців світу – через що і виходить за межі однієї помісної церковної юрисдикції – спробую коротко, досягнувши апогею очікування, «істинною любов’ю»[2], не зважаючи на особистості людей, але як поставлений перед Богом, викласти своє найменше свідчення та гарячий заклик.

Усіх нас поєднує значима і дуже важлива Архієрейська молитва Господа нашого Ісуса Христа перед Його Хресними стражданнями, що була вознесена до Бога та Отця, та протягом якої на колінах молився Сам Великий Архієрей: «Отче Святий, збережи їх в Ім’я Твоє, тих, що Ти дав Мені, щоб вони були єдині, як і Ми»[3]. Начальник віри та нашого спасіння наставив двох рідних братів та Своїх учнів, що просили почесне місце, сказавши їм: «хто хоче бути між вами більший, нехай буде вам слугою; і хто хоче між вами бути першим, нехай будем вам рабом»[4]. Божественний Учитель смиренно «взявши лентіон (рушник, яким підперезався Господь Ісус Христос перед  омовінням ніг Своїм учням (Ін. 13:3-17) – прим. перекладача), підперезався… і почав мити ноги учнів (і сказав) оскільки Я, Господь та Учитель, вмив вам ноги, так і ви повинні обмивати ноги один одному»[5]. І, принизивши Себе і показавши крайнє смирення, «залишив нам приклад, щоб ми йшли Його слідами»[7].

Жаданою є ця найвища та неперевершена жертовна божественна любов та крайнє смирення Владики всіх Ісуса Христа, щоби наповнити, поєднати та сколихнути наші Архієрейські серця так, щоб в мудрості і розсудливості та великій благодаті відчути надприродну та бажану ту Архієрейську молитву: «щоб усі були єдині, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, щоб єдині були в Нас і вони»[8] в теперішній кризовий час випробування єдності всього святого та священного Тіла Святішої Православної нашої Церкви.

Смиренно та з ревністю роздумую, що ця велика канонічна проблема, що постала, та полягає у так званому відновленні та визнанні як «Автокефальної Української Церкви» двох існуючих розкольницьких частин, що складає значну меншість Христоіменитої повноти (священного кліру та народу) України, перед тим антиканонічно знявши канонічність Митрополита Київського та всієї України Онуфрія, яка визнана всіма Автокефальними Православними Церквами, виходить за рамки всього попереднього в церковній історії (глибше та багатогранніше навіть і Мелітіанської схизми, що врешті була вирішена згідно крайньої ікономії Першим Вселенським Собором) та є складнішою за неї та ширшою. Одним словом, відновлення як канонічних єпископів і кліриків відлучених, анафематствованих та розкольників, але і від них (дійсних відлучених, анафематствованих та розкольників) прийнятих хіротоній, і очевидно позбавлених благодаті Божої та права священнодіяти, є немислимим і завжди несумісним з Божественними та Священними канонами та канонічним правом Святої нашої Православної Церкви. Недавно возвеличений на «Предстоятеля Автокефальної Церкви України» Єпіфаній, який отримав хіротонію у всі три ступені священства (диякона, пресвітера та єпископа) від колишнього (Митрополита) Київського Філарета, дійсно відлученого, анафематствованого та розкольника, з цієї ж причини, згідно Священних канонів та багатовікового Церковного Передання, є сам позбавлений будь-якого священного ступеню, не прийнявши благодаті Всесвятого Духа від відлученого та поза церковним спілкуванням перебуваю чого архієрея, і неможливо цьому звершеному акту заднім числом вилікуватися. Таким є чинний стан речей.

Наглядно, Великий Василій найоднозначніше заявляє, що «ті, хто відійшов від Церкви, вже не мають благодаті Святого Духа на собі, бо занепало надання благодаті, оскільки перервалося її законне наслідування»[9]. І потім до цього ж правила додає: «зробившись мирянами, вже не мають влади ні хрестити, ані рукопокладати, і не могли іншим передавати благодать Святого Духа, від якої самі відпали»[10]. Святий же Іоанн Златоуст, говорячи про біди розколу, коментує, що «робити в Церкві розділення є не меншим злом, аніж впадати в єресі»[11], та наводить думку одного святого мужа, що стверджував, що  «мученицька кров не може загладити гріх розколу»[12].

Сформульовані у Патріаршому оточенні теорії відносно Першопрестольного Предстоятеля та Вселенського Патріарха як дійсно primus sine paribus та щодо іншого, безцільно розтлумаченого надприроднішого та першопочаткового Таїнства Святої Трійці та внутрішньотроїчного спілкування, «для ангельського розуму непроглядного»[13], намагаються обгрунтувати не першість честі, а влади у Святійшій нашій Православній Церкві (як це очевидно властиво лише «в строгій і виключно монаршій системі»[14], керуючого  архонта Ватикану), що і не відповідає істині, дезорієнтовуючи тих, хто приймає це.

Святий Нікодим Святогорець, тлумач та коментатор Священних канонів Священного Підаліона, наводячи і думку визначного каноніста Зонари, визначає права та юрисдикції щодо еккліту Вселенського та інших Патріархів, що «Константинопольський предстоятель розглядає апеляції лише тих, хто є підлеглим Константинопольському предстоятелю, як і Римський папа – апеляції тих, хто є підлеглими Римського папи», і «Константинопольський предстоятель є першим та останнім суддею лише над підлеглими йому митрополитами, але не над тими, хто є підлеглими іншим патріархам»[15].

 

Ваше Всесвятосте!

Ваші Блаженства!

Високопреосвященнійші Святі Отці та Браття!

Божественний Засновник Святої нашої Православної Церкви, христопроповідники святі апостоли і святі богоносні отці та вселенські наставники передали через Божественне Писання та Святі Вселенські та Помісні Собори Святішій нашій Церкві Священний Підаліон та всечесне Православне Передання та Спадок. Соборна система, діючи досконало через Божественне світло та просвітлення Божественних та Священних канонів, врегульовує богоугодно всі виникаючі адміністративні та духовні церковні питання. Божественний Закон Священних канонів визначає і передбачає межі та юрисдикції кожної з Помісних Святих Божих Церков. Вихід за рамки Священних Канонів призводить до змін від віків установлених церковних юрисдикцій та соборно осуджений етнофілетизм завжди і усюди вважаються неприйнятними та такими, яких необхідно уникати. «Народ святий»[16] та «народ вибраний»[17] є увесь христоіменитий Божий народ, що засуджує єресь етнофілетизму. Але і страшна всеєресь екуменізму являється сучасним батогом.

Замість пасхальних побажань, дозвольте мені поєднати свій голос з усіма Святими Помісними Автокефальними Церквами, що до цього часу логічно не приймають до літургійного служіння надану групам українських розкольників автокефалію та через особливий цей випадок і просять зібрання Всеправославного Собору для вирішення гострої проблеми розділеного українського народу та нинішніх широких гонінь проти канонічної Православної Української Церкви у 21 столітті, де входять до частини гонителів українська держава та Велика Христова Церква. Якщо ж з різних причин зібрання Всеправославного Собору є важким, то нехай збереться соборно, у Святому Дусі, кожна Помісна Автокефальна Церква проведе неспішне та помірковане голосування, після якого кожний Предстоятель нехай передасть результат та рішення собору своєї Церкви до Вселенського Патріархату. Лише в Дусі Святому та без втручань і тисків можливо вирішити боголюб’язно та богоугодно це гаряче питання.

Закінчуючи дане Пасхальне послання та моління хочу побажати від серця усім навчитися та надихнутися від лентії, крайнього смирення та послуху Богочоловіка Господа нашого та надприродної Його Архієрейської молитви, та пройти святі та спасительні для світу дні Святої Пасхи у Божественному та Невечірньому Світлі Воскресіння; воскресна радість і любов та благодать Воскреслого Господа і Бога нашого нехай наповнить наші Архієрейські серця. І маємо першочергове завдання показати сучасному світу живе православне свідчення у єдності та любові Воскреслого Господа Визволителя нашого, Бога любові, щедрот та чоловіколюбства.

Виходячи з цього, просячи Вашого розуміння та благочестивих Ваших молитов за свою найменшість та свою паству, лишаюся

З глибокою повагою та Христовою любов’ю

найменший серед єпископів

+ Серафим Кіфірський

Вищенаведений текст оприлюднюється сьогодні, 2 травня цього року, на свято святого Афанасія Великого, патріарха Александрійського і стовпа Православ’я, до Православної христоіменитої повноти на захист православної екклезіології, Божественних та Священних канонів, Соборної системи, та канонічного порядку в Святішій нашої православній Церкві та в Православному Церковному Переданні та спадку. Єдина, Свята, Соборна та Апостольська Церква випрацьовує Священні канони та догматичні ороси, але ніколи не відміняє чи змінює рішення, догматичні ороси та Священні канони Вселенських та визнаних ними Помісних Соборів. Відтак, коли хтось укладає нові догматичні ороси чи новітні канони, порушуючи та ігноруючи дух та букву істиних Святих Вселенських Соборів, відкриваються двері екуменізму та будь-якого виду єресей.

+ К.С.

---

[1] Порівн. Рим. 15:30.

[2] Порівн. Єфес. 4:15.

[3] Ін. 17:11.

[4] Мф. 20:26-27.

[5] Ін. 13:4-5, 14

[6] Лк. 23.

[7] Порівн. 1 Петр. 2, 21.

[8] Іоан. 17, 21.

[9] Василій Великий, святитель. Правила святого Василія Великого. Правило перше

(див. наприклад: https://azbyka.ru/otechnik/Vasilij_Velikij/pravila-svyatogo-vasiliya-velikogo-s-tolkovaniyami/1#1_1)

[10] Там же.

[11] Іоанн Златоуст, святитель. Бесіди на послання до єфесян. XI (див. наприклад: Твори святого Іоанна Златоуста. Т. 11. СПб, 1905. С. 104)

[12] Там же. С. 102.

[13] Порівн.  1 ікос Акафіста до Пресвятої Богородиці.

[14] Амілка С. Алівізатос (†), Професор канонічного права Афінського Університету, Священні Канони, 3-є видавництво 1997 р., Апостольське служіння, Афіни, С. 19.

[15] Никодим Святогорець, преп. Підаліон. 17 правил собору, який відбувся в храмі святих апостолів і отримав назву Двократного. Правила IV-го Вселенського собору. Примітка до 9 правилом. Т. 4. сс.146-149

[16] 1 Петр. 2:9

[17] Тит. 2:14

Переглядів: 1113