Офіційна позиція Сербської Православної Церкви з приводу церковної ситуації в Україні

Бюро друку та масової інформації Сербської Православної Церкви розповсюдило заяву, де, окрім іншого, підкреслюється, що єдиною Церквою, яку Сербський Патріархат знає і визнає на Україні, є канонічна Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм. Вторгнення Константинопольського Патріархату на територію Руської Церкви в документі характеризується як неканонічне, а скликаний за участю Константинополя «об’єднавчий собор» названий лжесобором, що роз’єднує та розділяє, та такий, що «ще глибше викопав рів відчуження та розпаду суспільства нещасної країни України». Сербським ієрархам і священнослужителям рекомендовано утримуватися від літургійного та канонічного спілкування не тільки з «предстоятелем» новоствореної «ПЦУ» і тими, хто з ним, але й з співслужащими йому та тими архієреями і кліриками, хто входить з ними у спілкування. Сербська Православна Церква також просить Патріарха Константинопольського переглянути прийняті ним рішення, щоб відновити «благословенний мир і єдність Помісних святих Божих Церков».

Текст заяви опубліковано грецькою на ресурсі romfea.

Нижче наводимо текст заяви повністю у перекладі українською мовою.

Вже в листопаді минулого року Сербська Православна Церква першою серед автокефальних Православних Церков офіційно, на найвищому рівні (Архієрейський Собор), відреагувала на наміри Константинопольського Патріархату самочинно і самовладно, як«першого без рівних» (primus sine paribus), а не «першого між рівними» (primus inter pares), «в’язати» і «вирішувати» церковні проблеми на українській землі, і просила не робити цього, але по-справжньому допомогти вирішенню кризи в братському діалозі з Руською Православною Церквою та в раді з іншим Церквами.
На жаль, голос Сербської Церкви залишився «голосом волаючого в пустелі», – ніякої відповіді з Константинополя не послідувало, тільки гробове мовчання. Потім, Священний Синод Сербської Церкви звернувся до Константинополя з новим закликом не поспішати, але діяти в дусі соборності, братської любові і відповідальності не тільки за Церкву в Україні, але й за єдність Православ’я у цілому. Реакція на це була такою ж – гробове мовчання. Потім, Святіший Патріарх Сербський у Салоніках особисто усно благав Патріарха Константинопольського про те ж саме. Нажаль результат був той же. Потрібно відзначити, що Сербська Церква про свою позицію і про свої кроки кожного разу інформувала всі помісні Церкви-Сестри.
Після всього, що Константинопольський Патріархат зробив в Києві, – а Київ, як відомо, є «матір’ю городів руських» – позиція Сербської Церкви, про яку ми також офіційно повідомили всім Помісним Православним Церквам, є наступною:

1. Сербська Православна Церква не визнає неканонічне «вторгнення» Святішого Патріарха Константинопольського на канонічну територію Святішої Руської Церкви, оскільки Київська митрополія ні в найменшій мірі не може бути ототожнена з сьогоднішньою «Україною», що включає і десятки інших церковних єпархій. Вона була передана у 1686 році Московському Патріархату, про що можна зробити висновок з документів Константинопольського Патріарха Діонісія IV, з рішень його наступників, з виходячих з тих пір офіційних «Тактіконів», «Сінтагматіев», «Диптихів», «Календарів» і «Щорічників» не тільки інших Церков, а й самого Константинопольського Патріархату і навіть з особистих заяв і висловлювань сьогоднішнього Константинопольського Патріарха, зроблених до квітня минулого року.
2. Одночасно Сербська Православна Церква не визнає у якості «Автокефальної Церкви України» проголошену, але з канонічної точки зору не існуючу, на ділі ж насильно нав’язану, штучну «конфедерацію» українських розкольницьких угруповань (які вже знову завзято борються один з одним і нестримно йдуть до розділу). Розкольники залишилися розкольниками. Один раз розкольник – розкольник назавжди, за винятком випадків щирого звернення і глибокого покаяння. Єдиною Церквою, яку Сербська Церква знає і визнає, є канонічна Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм.
3. Далі, Сербська Церква не визнає не вірно названий «об’єднавчим» Київський «собор», в якому не взяв участі жоден архієрей канонічної Української Православної Церкви (оскільки днем раніше Святіший Патріарх Варфоломій прийняв у свою Церкву митрополита Олександра Драбинко і митрополита Вінницького Симеона, до того ж без канонічної відпускної грамоти з їх Церкви). Сцени, вся навколишня обстановка і закулісся цього дивного збіговиська, щоб не висловитися більш жорстко, відомі, більш-менш, усім. Мова, по суті, йде про антіоб’єднавчий, роз’єднувальний і розділовий лжесобор, який ще глибше викопав рів відчуження і розпаду суспільства нещасної країни України. З усіх цих причин Сербська Церква вважає його рішення антиканонічними, недійсними і, отже, анітрохи не обов’язковими для неї.
4. Сербська Церква не визнає розкольницький єпископат у якості православного єпископату, а розкольницьке духовенство – у якості православного духовенства, оскільки ті, хто належить до крила Денисенка отримали своє «існування» від позбавленого сану, відлученого від Церкви архієрея, що знаходиться під анафемою (факт, який і сам Патріарх Варфоломій офіційно визнавав свого часу), а ті, хто належать до угруповання Малетича позбавлені апостольського спадкоємства і священства в цілому. Ніяким документом, жодним, як то кажуть, розчерком пера, неможливо перетворити те, що було – в те, що не було, і не існуюче – в існуюче. А відтак, Сербська Церква не визнає, що пан, чи громадянин, Думенко (Єпіфаній) є хоча б архієреєм, не те що предстоятелем автокефальної Церкви (цю останню посаду, за ним не визнає навіть його «духовний батько», пан або громадянин Денисенко, «дійсний предстоятель», довічний, до того ж, «патріарх»).
5. І, нарешті, Сербська Церква закономірно вимушена рекомендувати своїм Преосвященним ієрархам та чесним клірикам утримуватися від літургійного та канонічного спілкування не тільки з вищевказаним п. Єпіфанієм (Думенко) і тими, хто з ним, але й з співслужащими йому та тими архієреями і кліриками, хто входить з ними у спілкування, згідно з принципом священних канонів про те, що той, хто спілкується з відлученими від спілкування і сам постає поза спілкуванням.

Сербська Православна Церква просить і благає Святішого Патріарха Константинопольського переглянути прийняті ним до цього дня рішення і відновити колишній благословенний мир та єдність Помісних святих Божих Церков, тому що немає нічого більш необхідного і дорогоцінного, аніж любов, мир і однодумність між братами.

Переглядів: 43

This post is also available in: Англійська

Перейти до панелі інструментів