Комюніке засідання Священного Синоду Кіпрської Церкви по українському церковному питанню

18 лютого 2019 року під головуванням Його Блаженства Архієпископа Кіпрського Хризостома відбулося позачергове засідання Священного Синоду Кіпрської Православної Церкви, яке було присвячене українському церковному питанню.

Нижче публікується текст комюніке Священного Синоду Кіпрської Православної Церкви у перекладі з грецької мови.

Священний Синод Кіпрської Церкви зібрався сьогодні, у понеділок, 18 лютого 2019 року, на позачергове засідання під головуванням Його Блаженства Архієпископа Кіпрського Хризостома і детально обговорив тему автокефалії Української Церкви, яка, оскільки набула розвитку, стосується питання єдності [всієї] Православної Церкви.

Усвідомлюючи відповідальність Кіпрської Церкви перед лицем всієї Православної Церкви, як однієї з древніх Автокефальних Церков, що отримала автокефалію від Вселенського Собору і стоїть поза будь-якою національною спорідненістю чи втручанням у юрисдикції і права, а також не маючи у тому жодної власної вигоди, Священний Синод вирішив викласти свою точку зору щодо позицій і принципів, якими слід керуватися у відносинах між Православними Церквами, з вірою в те, що дотримання цих принципів може зарадити виходу з кризи.

1. Кожен народ має право з отриманням національної незалежності прагнути церковної автокефалії. Це [право] забезпечене священними канонами («нехай церковні права, що стосуються кордонів, змінюються разом з державним управлінням»).
2. Якщо щирість є необхідною для спокійного співіснування простих віруючих, у той час, як нещирість підриває відносини між ними, то тим більше це стосується відносин між Церквами. Наскільки стабільними і щирими є відносини між нашими Церквами тоді, коли, незважаючи на одноголосно прийняті на зібраннях Предстоятелів Православних Церков у 2014 і 2016 роках рішення, щодо скликання Святого і Великого Собору, чотири Церкви, без жодної суттєвої на те причини, не беруть у ньому участі? Як відповідаємо ми на заклик Господа: «ваше ж слово нехай буде: так – так, ні – ні» (Мф. 5:37)? Ще більше дивує заклик до консенсусу апостеріорі від тих Церков, які спочатку самі його порушують, а після того закликають його дотримуватися. Що до цього була дана вичерпна відповідь, яку прийняли всі учасники зібрання Предстоятелів у 2016 році. Згода (консенсус) стосується кожної Церкви, що присутня на Соборі, і не має у собі можливості волюнтаристського перешкоджання у прийнятті рішень. Якщо одна або дві Церкви не згодні з якимось рішенням, то їхня незгода фіксується, але рішення підписують всі. Голос канонів є чітким: «нехай перемагає думка більшості».
3. Яку серйозність ми, православні, демонструємо перед усім іншим християнським та нехристиянським світом, коли, вирішуючи серйозні проблеми, ми не можемо дійти згоди у тому, у який спосіб підписувати погоджені питання? Чи так ми переконуємо у тому, що ми своїм життям дотримуємося Господньої заповіді «хто хоче бути між вами першим, нехай буде останнім» (Мк. 9:35)? Якби згоду щодо проголошення автокефалії, якої вдалося досягнути на V-й Передсоборній Нараді, не було відмінено через відсутність згоди щодо способу підписання томосу автокефалії, хіба б сьогоднішня проблема мала місце?
4. Наскільки ми ризикуємо вірою, коли перериваємо євхаристійне спілкування між нашими Церквами! Хіба можливо, щоб якесь церковне рішення припиняло дію Святого Духа в храмах, які діють під юрисдикцією іншої Церкви? Заклик апостола Павла є чітким – ми маємо доводити, що намагаємося «зберігати єдність духу в союзі миру», і підтверджувати, що ми є «одне тіло, один дух… один Господь, одна віра, одне Хрещення» (див. Еф. 4:3-5). Божественна Євхаристія, через яку освячується народ має залишатися поза межею церковних суперечок.
5. Припинення поминання Предстоятеля іншої Церкви з будь-яких адміністративних чи юрисдикційних причин, не свідчить про наявність православного смирення. Коли подібні спокуси і скандали завдають страждання нашим вірним, то ми, як церковне керівництво, подаємо їм найгірший приклад. На жаль, це відбувається уже не вперше. Є випадок [припинення спілкування] між Антіохійським та Єрусалимським Патріархатами, а також більш давні випадки між Вселенським і Єрусалимським Патріархатами, та між Вселенським Патріархатом і Афінами.
6. Двохтисячолітній досвід Кіпрської Церкви, і всієї Православної Церкви у цілому, дає нам підстави сумніватися у можливості узаконення «заднім числом» тих хіротоній, які були звершені забороненими, відлученими і підданими анафемі єпископами. Заборону, відлучення та анафему окремих осіб, які стали ініціаторами української кризи, визнали всі православні. Право апеляції, коли вона подається, має мати певні обмеження щодо термінів її подачі [за цим правом] та його розгляду.

Якщо ми будемо щиро слідувати викладеним принципам і проявимо готовність відповідати канонам Православної Церкви, то не лише українська проблема, але й усі інші питання, які приносять труднощі Церкві, будуть вирішені.

Що стосується конкретного питання автокефалії Української Церкви, ми вважаємо, що:

• Оголошення про надання автокефалії Українській Церкві Вселенським Патріархатом відбулося з метою примирення і досягнення єдності місцевої Церкви. Цю мету ми не піддаємо сумніву. Однак, на сьогодні ця мета не є досягнутою.
• Було б логічним дати певний розумний час для того, щоб стало видно результат. Якщо мета не буде досягнута, то ми очікуємо від Вселенського Патріарха, щоб він, користуючись своєю координаційною роллю, яку йому надає його місце першого в Православному світі, зібрав або Всеправославний Собор, або Нараду Предстоятелів задля вирішення цього питання. Головним нашим піклуванням має бути спасіння народу Божого, який живе там [в Україні].
• Але й у випадку досягнення єдності навколо нового церковного керівництва, Вселенський патріархат повинен знову ж знайти спосіб заспокоєння свідомості вірних щодо дійсності хіротоній і таїнств, які звершуються цим керівництвом.
• Також, розуміючи чутливість російського народу по відношенню до місця, де отримали Хрещення їхні предки, Вселенський Патріархат має попіклуватися про те, щоб забезпечити там відповідну його юрисдикцію.

Кіпрська Церква залишає себе у розпорядженні всіх зацікавлених у примиренні Церкви, «яку Господь надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20:28).

Священна Архієпископія Кіпру,

18 лютого 2019 року

Переглядів: 555