ЗАЯВА Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій щодо недопустимості порушення принципу автономності релігійних організацій та втручання в богослужбову практику релігійних організацій

Заява Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій

щодо недопустимості порушення принципу автономності релігійних організацій

та втручання в богослужбову практику релігійних організацій

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій на своєму засіданні 26 червня 2018 року мала міркування щодо можливості застосування статті 161 Кримінального Кодексу України («порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками») до священнослужителів та релігійних організацій у випадку відмови або незадоволення релігійних потреб (таїнства, обряди та ін.) осіб, що належать до інших конфесій, релігій, інших релігійних організацій.

За результатами обговорення Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій констатує, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» «Не допускається будь-яке примушування … до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях». Статтею 5 зазначеного Закону України визначено: «Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій».

На підставі зазначеного Рада вважає, що питання здійснення чи не здійснення релігійними діячами, священнослужителями, наставниками чи проповідниками богослужінь, релігійних обрядів та церемоній регулюється внутрішніми настановами відповідних релігій, конфесій та релігійних організацій і не може бути предметом застосування статті 161 КК України.

У випадку порушення релігійними діячами таких внутрішніх настанов і правил вони несуть відповідальність, передбачену вченням відповідної релігійної організації, а також моральну відповідальність. Притягнення за таких обставин до кримінальної відповідальності релігійних діячів будь-яких конфесій та релігійних організацій в Україні є порушенням принципу автономності релігійних організацій та неправомірним втручанням у внутрішню практику конфесій та релігійних організацій, зокрема в порядок звершення релігійних таїнств, обрядів і священнодійств. Право на автономність релігійних організацій гарантується Європейською конвенцією з прав людини та відображене у численних рішеннях Європейського суду з прав людини.

Разом з тим Рада усвідомлює важливість додержання ще однієї норми зазначеного Закону, викладеної у ст. 5: «Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших  релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань. Релігійна організація зобов’язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку».

Переконані, що повноцінне додержання норм права і закону державою, релігійними організаціями та усіма громадянами – запорука міжконфесійного та суспільного миру в Україні.

Переглядів: 111

This post is also available in: Англійська